Кожного дня з кожним із нас трапляються тисячі різних ситуацій. Щось з цього нас радує, дивує, приносить нові знання, а щось навпаки засмучує, ображає і пригнічує. Та в більшість ситуацій ми сприймаємо так, як нам зручно, і навіть не замислюємося про наслідки для себе та інших. А якщо ми будемо частіше думати про свої вчинки, реакції та сприйняття, то приємностей буде більше, а образ набагато менше.
Одного разу учень запитав вчителя:
– Ти такий мудрий. Ти завжди в гарному настрої, ніколи не злишся. Допоможи і мені бути таким.
Учитель погодився і попросив учня принести картоплю і прозорий пакет.
– Якщо ти на кого-небудь розсердишся і затаїш образу, – сказав учитель, – то візьми цю картоплину. З одного її боку напиши своє ім’я, з іншого ім’я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплю в пакет.
– І це все? – Здивовано запитав учень.
– Ні, – відповів учитель. Ти повинен завжди цей мішок носити з собою. І кожного разу, коли на кого-небудь образишся, додавати в нього картоплю.
Учень погодився.
Пройшов певний час. Пакет учня поповнився ще кількома картоплинами і став уже досить важким. Його дуже незручно було носити з собою. До того ж та картопля, яку він поклав на самому початку, стала псуватися. Вона почала гнити, деяка проросла, деяка зацвіла і стала видавати різкий неприємний запах. Учень прийшов до вчителя і сказав:
– Це вже неможливо носити з собою. По-перше, пакет занадто важкий, а по-друге, картопля зіпсувався. Запропонуй що-небудь інше.
Але вчитель відповів:
– Те ж саме відбувається і в тебе в душі. Коли ти на кого-небудь злишся, ображаєшся, то у тебе в душі з’являється важкий камінь. Просто ти це одразу не помічаєш. Потім каміння стає більшим. Вчинки перетворюються на звички, звички – в характер, який народжує зіпсовані вчинки. І про цей вантаж дуже легко забути, адже він занадто важкий, щоб носити його постійно з собою. Я дав тобі можливість поспостерігати весь цей процес з боку. Кожен раз, коли ти вирішиш образитися або, навпаки, образити когось, подумай, чи потрібен тобі цей камінь.